Віряни завжди говорять: все, що діється в світі, відбувається за помислом Божим. Заводівці теж так вважають. Адже після довгих святотерпних перепадів ми діждалися, що в нашому селі нарешті достойний священик – отець Миколай Куліш, який піклується про духовність не лише парафіян церкви, а й мешканців усього села. Наш священик не обмежується лише службою в сільській церкві, він намагається показати нам святі місця, якими так багата територія України. Найперше, отець Миколай організував нам паломницьку поїздку до Почаєва. Неперевершені враження отримали всі, хто побував у цій православній подорожі. Пригадую, коли в’їхали до міста Почаєва, то на перехресті дороги побачили хрест. Я запитала отця Миколая: «Мабуть, тут живе священик?» Він пояснив: «Та ні. У Почаєві така традиція: на кожному перехресті стоїть поклонний хрест, щоб людина в дорозі мала змогу поклонитися, подякувати та помолитися Господу й попросити благословення». Із сивої давнини й до сьогоднішніх днів Почаївський монастир є однією з найшановніших святинь. Тут завжди людно – щорічно відвідують ці святі місця до півтора мільйона прочан. Багато стверджує: земля Почаєва – другий Єрусалим. Люди переконані: відвідавши святі місця, збагачуєшся духовно, сповнюєш серце вірою, а душу – Божою благодаттю. Почаївська Лавра закарбувалася у пам’яті заводівців як місце очищення душі й думок. Ми відвідали богослужіння в Свято¬Успенській Лаврі, поклонилися чудотворній іконі Богоматері та відбитку її стопи, припали до мощів святих Йова та Амфілохія Почаївських, інших святинь духовного осередку православ’я. Побували в чоловічому та жіночому монастирях. А купіль у цілющому озері Святої Анни запам’яталася нам тим, що при занурюванні у воду захоплювало дух, бо температура води в озері в будь¬яку пору року без зміни – 5 градусів. Протягом віків християни здійснювали паломництва до різних святих місць, збагачуючись духовним хлібом та живлячись енергією молитви. Паломником вважалася людина, яка йде з палкою до святих місць. Її у дорозі зустрічали, годували, і це було за честь і сприймалося, як милість і пожертва перед Богом. Та в наші цивілізовані часи паломники здебільшого вже не йдуть, а їдуть. Мабуть, цінують час. Кожна людина, яка вірить у Бога, мріє побувати у найсвятішому місці на Землі – Єрусалимі. Але не кожному вдається. А ось побувати в монастирях, які вважаються намоленими святими місцями, можемо. Навіть у нашій Херсонській області. Так, з Божого благословення та старань отця Миколая у травні цього року ми відвідали Свято¬ГеоргіївськийБізюків монастир чоловічий у селі Червоний Маяк. Почули дуже цікаву, насичену історичними фактами, розповідь, побували в монастирських приміщеннях, погребах, будівлях, які зводилися ще за часів Потьомкіна і монастир відвідувала цариця Катерина. Під час розмови з вірянкою з Горностаївки я довідалася, що кожна людина за свого життя має побувати у трьох монастирях чи лаврах. Адже монахи покликані нести людям світло та молитися за них. На жаль, нам не вдалося, побувати у жіночому монастирі в Корсунці Каховського району та в Свято¬Нікольському храмі у селі Кулевчах Одещини. Але ще все попереду. Я дуже задоволена поїздками, бо почерпнула той духовний хліб, який сьогодні необхідний кожному. Мені здається, що після такої подорожі людина стає більш сердечною, милосердною, терплячою, хочеться творити добро, більше молитися. Та якщо дехто не спроможний поїхати до святих місць, є можливість відвідати нашу скромну сільську церкву, щоб хоч на крок наблизитися до Бога, тим паче, що в нашому селі нині відданий вірі священик. Та, на жаль, чомусь мало заводівців приходить до церкви. Чи не пора нам усім подумати не лише про матеріальне і тілесне, а й про душу свою та долучитися до спільної молитви за Україну, за мир, добро та спокій у ній. Тетяна БАЗИЛЕВИЧ, с. Заводівка http://www.silnov.org.ua