Главная » 2014 » Август » 4 » РЕОРГАНIЗАЦIЯ, АБО НЕЛЕГКI БУДНI СIЛЬСЬКОЇ МЕДИЦИНИ
11:42
РЕОРГАНIЗАЦIЯ, АБО НЕЛЕГКI БУДНI СIЛЬСЬКОЇ МЕДИЦИНИ
Чи зможе вижити село, якщо закривають школи, занепадають культурні об’єкти, ліквідовують або переводять в амбулаторії лікарні? Навряд чи… Та й статистика свідчить, що за таких умов села занепадають. І перш за все, через погіршення медичного обслуговування. Сьогодні мова про те, як медикам колишньої Червонополянської дільничної лікарні, а нині сільської амбулаторії сімейного типу працюється в умовах реформи та після реорганізації. Так званою реорганізацією сільських дільничних лікарень, коли їх перетворюють на амбулаторії сімейної медицини, нині нікого не здивуєш. Реорганізували й Червонополянську лікарню, яка обслуговує Лук’янівку, Старолук’янівку, Червону Поляну, Антонівку, Зірки та до якої приїжджають ще й мешканці сусідніх Дубівки та Костянтинівки. Чиновники такий крок обґрунтовують необхідністю економити кошти та потребою вже давно реформувати медицину. Адже, як раніше зазначав у своїх інтерв’ю різним періодичним виданням України начальник Управління медичної допомоги Департаменту реформ і розвитку медичної допомоги МОЗ України Костянтин Надутий, у сільській лікарні може бути практика сімейного лікаря, а для хірурга, терапевта, кардіолога – ні. Тобто, це мають бути фельдшерсько¬акушерські пункти чи амбулаторії, де селяни зможуть отримувати допомогу. Та хто знає, до чого призведе така реорганізація та економія. Наразі ж, ані лікарі, ані люди ніяк не можуть звикнути до змін. Червонополянську лікарню нині поділено на амбулаторію сімейної медицини та відділення терапії № 2 Горностаївської центральної лікарні. Працюють як і раніше, а за словами завідувача амбулаторії Анатолія Карпова, навіть більше. Додалося медсестрам клопоту з паперами, адже не мають реєстратора і тепер за картками нікому слідкувати. Відчутно знизилася й заробітна плата. Канцелярію та миючі засоби мають купувати за власні кошти. Фінансування мізерне і мусять «викручуватися» самі. Та чи є стимул працювати людині, яка, отримуючи 0,5 чи й 0,25 ставки, мусить ще й закуповувати робочі матеріали, на які коштів ніхто, на жаль, не виділяє? – Було добре так, як було раніше, – говорить завідувач амбулаторії. – Усі ми були дуже збентежені, коли зміни постукали й до наших дверей. Адже нас ніби то реформа мала зачепити ще не скоро. Пілотними областями в цьому проекті були Дніпропетровська, Вінницька й Донецька області та місто Київ. Та не так сталося, як гадалося. Не скажу, що ця реформа погана – ні. Адже вона була покликана поліпшити здоров’я населення, забезпечити доступ усіх громадян до медичних послуг належної якості. Але одне гірко – вона ж не мала наразі під собою жодного матеріального підґрунтя. Щоб її втілити, потрібен був час аби все продумати та зробити правильно, розв’язати проблеми з фінансуванням. Але чомусь ніхто не приділив цьому належної уваги і все сталося надто стрімко. Ще насампочатку роботи А. Карпова в лікарні, за його словами, на стаціонарі було 50 ліжкомісць. Через кілька років стало 35, 2001¬го – їх число скоротилося до 20 ліжок. Ну, а після реформи залишилося лише 15. Хоча пацієнтів тут завжди вистачало, а іноді було навіть більше ніж дозволяли норми. Проте, як пояснюють спеціалісти, оптимізація пов’язана саме з неефективністю фінансування стаціонарних ліжок. Адже, сільські лікарні часто не завантажені повністю, що призводить до розпорошеності кадрів і фінансування, втрати кваліфікації та погіршення якості наданої допомоги. А заощаджені кошти від оптимізації можна спрямувати на фінансування інших закладів, в яких надають якіснішу допомогу. Разом з тим, така оптимізація, знову ж таки, викликає супротив населення, адже за відсутності нормальних доріг та регулярного транспортного сполучення з районним центром доступність медичної допомоги в окремих випадках стає неможливою. – Ви навіть не уявляєте, як болісно реагують люди на реформування, – говорить Анатолій Федорович. – Адже ми обслуговуємо чимало громадян. Що чекає на них? Насправді ж, не важливо місто це чи село, – без медицини не вижити. Але зміни вже прийшли, тож мусимо підлаштовуватися. Звісно прикро, що ніхто не подумав про тих людей, які не мають змоги їхати до райцентру чи області по допомогу, та стареньких, яким навіть із власного двору вийти проблематично. А зниження статусу лікарні практично може залишити без повноцінного медичного обслуговування мешканців Червоної Поляни та довколишніх сіл. Втім, спеціалісти запевняють, що все робиться правильно і сімейного лікаря на селі більш ніж достатньо. Елементарну допомогу пацієнтові він надасть, а в разі виявлення якихось ускладнень повинен направити хворого до лікарів більш вузького профілю. – Нам дуже пощастило, що маємо при амбулаторії ще й терапевтичне відділення, – говорить завідувач медзакладу. – За це окреме спасибі колишньому голові райдержадміністрації Григорію Вермієнку та голові райради Віктору Шарку, які розумно підійшли до реорганізації й зберегли терапевтичне відділення в Червоній Поляні. Звісно, складно нині працювати, та ми тримаємося. Обіцяють, що через якийсь час можна чекати на поліпшення. Говорять, ніби сільським амбулаторіям планують виділяти більше грошей. Тож будемо сподіватися на краще». Чиновники можуть довго говорити про те, які неймовірні переваги люди отримають після реформи. Втім, краще просто увійти до першої ліпшої амбулаторії й подивитися, хто, як і чим працює там нині за умов «швидкісної» реформи. Адже знищити діючу систему недовго. Важче створити нове, а ще важче – ефективне нове. Тож, з огляду на нинішню ситуацію в медицині, стає зрозуміло: багато проблем виникає через те, що реформу було розпочато без попередньо узгодженого плану оптимізації мережі медичних закладів і це призвело до нерозуміння цих змін. Можливо інформаційні заходи могли б полегшити сприйняття нових правил та становлення нових відносин у галузі. А нині залишається лише сподіватися, що згодом люди відчують переваги реформи. Анна МУЗИЧЕНКО
