Мандрувати світом справді цікаво. На жаль, серед наших читачів немає мільйонерів, які б могли собі дозволити постійно подорожувати. Та є такі, хто кожен божий день іде на роботу і заробляє лише на життєві потреби, все ж, заощадивши деякі кошти, один раз може дозволити собі поїхати кудись за кордон чи хоча б в інші регіони своєї країни. А ще краще, коли маєш можливість побувати за кордоном у службових справах. Торік мені, редактору «Сільських новин», як члену Національної спілки України, трапилася нагода набувати досвіду в Європейській медіа школі. Тож разом з колегою, редактором Нижньосірогозької районної газети Вітою Копенко та журналістами інших областей України ми побували у Словаччині. До речі, в травні минулого року в словацькому містечку Ждяр, у Високих Татрах Закарпатська обласна організація НСЖУ та Європейський медіацентр відкрили «Хату новинаров» (журналістів) для проведення навчальних занять та відпочинку словацьких та українських журналістів. Про свої враження, як живуть в одній з країн Євросоюзу я вже розповідала нашим читачам відразу після приїзду додому. Але то мої особисті погляди, а як відомо кожен по¬своєму оцінює і завжди має свою думку. Тому й попросила колегу поділитися думками щодо тієї поїздки на сторінках нашої газети і водночас дізнатися, у чому наші погляди різняться. Приклад мирного спiвiснування Як і для всіх інших країн Центральної та Східної Європи, розпад соціалістичного блоку став переломним моментом історії Словаччини, це надало їй можливість повернутися до Європи. Дуже важливо, що поділ Чехословаччини на дві окремі країни – Словацьку республіку та Чеську республіку, на відміну від розпаду колишніх Югославії та СРСР, не супроводжувався збройним протистоянням чи взаємними претензіями. Навпаки, добросусідство між новоутвореними Словаччиною та Чехією сприяло процесам їх європейської та євроатлантичної інтеграції. Це яскравий приклад мирного і взаємовигідного співіснування країн, які ще донедавна були єдиною державою. Словаччина мала далеко не найкращу економіку в Європі. А нині вона вже країна зі стабільною економікою в європейській системі. Ці зміни на краще розпочалися з часу вступу країни до ЄС. До того ж керівництво Словацької республіки активно співпрацює із східноєвропейськими партнерами. Словаччина має дружні стосунки з Україною – підтвердженням цього добросусідства є міста¬побратими: Братислава – Київ, Міхаловце – Ужгород, Сніна – Кременчук, Пухов – Біла Церква, Пряшів – Мукачево, Гуменне – Перечин, Шаля – Могилів¬Подільський, Стара Любовня – Свалява, Свіднік – Рахів, Банска Бистріца – Рівне, Жіліна – Дніпропетровськ. Будують автобани i чистота бездоганна Тільки за перші чотири роки перебування Словаччини в ЄС країна отримала гранти та допомогу від Європейського Союзу в розмірі, що в 10 разів перевищував її річний бюджет. За цей же час у Словаччині були побудовані новітні сучасні автостради, вздовж яких по всій території країни зведені технопарки; реконструйовані та оновлені аеропорти; побудовані рекреаційні центри та готельні комплекси у Високих та Малих Татрах.
Під час подорожі для журналістського ока не залишилося непоміченим те, про що ми так часто говоримо останнім часом: «чисто, як у Європі; дороги, як у Європі, сервіс, як у Європі». Багато говоримо, але поки що навіть своє ставлення до благоустрою власних садиб, а тим паче населених пунктів, не змінюємо. У словаків з цього приводу суто європейський педантизм – чистота вражаюча. Про це я навіть написала в нарисі «Країна, в якій хочеться дихати», яку надруковано в минулорічному вересневому випуску журналу «Журналіст Закарпаття». Від самого кордону й далі кількасот кілометрів вглиб країни ми їхали рівнесеньким автобаном. Трава на узбіччі скошена, а металева сітка відгороджує трасу від лісових насаджень та сільгоспугідь (і це вздовж усього автобану). В гористій місцевості такі огородження значно вищі – це для того, щоб убезпечити автотранспорт від падаючого каміння. А ще в горах прокладено чимало тунелів. Один з них, дев’ятикілометровий, що пролягає під Високими Татрами на ділянці між містами Кошице і Попрад. Чесно кажучи, я позаздрила словакам, які щодня з Кошице їдуть на роботу до промислового Попраду, а таких чимало. Їм доводиться проїздити цим тунелем, і для цього достатньо 10 хвилин (навіть при обмеженні швидкості руху). Я ж щоденно долаю таку відстань по «автобану» Нижні Торгаї – Нижні Сірогози, та чомусь і часу, і нервів витрачаю занадто багато для подолання такої ж відстані!
Подорожуючи Словаччиною, ми звернули увагу, що в країні йде активне будівництво доріг, хоча старі «цести» (словацьке – дороги), як на мій погляд, бездоганні порівняно з нашими. На деяких ділянках шляху будують мости та шляхові переїзди. На 150¬ кілометровій ділянці ми побачили 7 таких будівельних майданчиків і багато техніки. У свого гіда поцікавилася, звідки ж у такої маленької країни кошти для реалізації масштабних проектів? Він відповів, що це не лише інвестиції, бюджетні кошти, а й плата за автопроїзд дорогами міжміського значення. До речі, в Словаччині є платні й безоплатні автобани. Та більшість водіїв користуються платними трасами (ось вам і відрахування!). Для цього, насамперед, слід купити на автозаправці наліпкудозвіл (від 50 євро) – інакше чималенький штраф! Порiвняємо цiни До речі, 1 літр 95¬го бензину коштує там 1,57 євро. Тож для деяких наших співвітчизників, які мешкають у прикордонній зоні, це був бізнес: заправив пальним повен бак авто, перетнув кордон, злив бензин перекупникам, і на різниці вартості бензину маєш чистий прибуток (так було минулого року, нині «шкурка вичинки не варта», ціни вже порівнялися).
Словаки з превеликим задоволенням відвідують українські базари. Адже ціни на одяг, взуття й продукти харчування у них значно вищі. Наприклад, буханець хліба (звичайний наш «кирпічик») коштує 1,6 євро, а кіло картоплі 2 – 4 євро. А от ціни на м’ясо, порівняно з нашими не високі, приміром, за свіженьку свинну вирізку в спеціалізованому магазині ви заплатите лише 3,5 євро. Дешевші, ніж у нас, у Словаччині різноманітні паштети й м’ясні консерви. На цукерки, печиво й каву ціни в «потравнях» (продуктових магазинах) і наших українських торговельних закладах майже не відрізняються. Розкошелитися доведеться любителям оковитої і цигарок: пачка «Мальборо» – 5 євро, а пляшка горілки – від 10 євро і більше.Та ввезти такий товар з України можна лише в обмеженій кількості, до речі, за цим ретельно слідкують на митницях і прикордонних пунктах країн¬сусідок. Спiльна боротьба з конрабандою Зважаючи на те, що Словаччина є країною Шенгенської угоди і в ній діють закони країн Євросоюзу, одній людині можна ввезти не більше двох блоків цигарок, два літра вина або один літр горілки (коньяку). Митний і прикордонний контроль при перетині українськословацького кордону (а це, до речі, на околиці м. Ужгорода) ми пройшли досить швидко – десь за півгодини. Машину оглянули поверхнево, а от документи перевіряли ретельно. Тепле ставлення з боку обох перевіряючих сторін до нас – журналістів, дещо здивувало. Та, як виявилося, митники, прикордонники і представники засобів масової інформації Закарпаття та прикордонних районів Словаччини дуже тісно співпрацюють – ведуть активну боротьбу з контрабандною торгівлею, яка процвітає в прикордонній зоні буйним цвітом. Мало не щодня українські контрабандисти примудряються переправляти до сусідів цигарки, горілку і пальне одномоторними літаками, дельтопланами, прокладаючи підземні тунелі й трубопроводи. І мало не щодня таких «народних умільців» затримують на гарячому. Голова Європейської медіа спілки Микола Кошута, який нас супроводжував, розповів, що українські й словацькі прикордонники постійно організовують дні добросусідства, і, як друзі «ходять» один до одного на гостину, влаштовують концерти та частування. Ця традиція зберігається вже протягом кількох десятиліть. Одним словом, тут живуть за принципом – разом працюємо, разом відпочиваємо, і проблеми вирішуємо спільно. Мова – не завада для дружнiх стосункiв Слід сказати, що українці й словаки можуть вільно спілкуватися навіть без перекладача. У нашій мові є чимало слів, запозичених у словаків. В одному з придорожніх містечок читаю вивіску: «Лахи базар». Зрозуміло – тут продають лахи, тобто одяг. А багатоповерхові будинки словаки називають «битовками» або «бараками». Теж зрозуміло! Над словом «вода з хладнічкі» довго не замислююся – «вода з холодильника». Слово «потравня», яке я вже згадала трохи вище, на мій погляд, дуже вдало характеризує наші сучасні продовольчі магазини. А от слово «позор» (з наголосом на першому складі), яке частенько довелося бачити вздовж автобану, змусило задуматися: це ж кого так часто словаки «позорять»? До того ж постійно про це нагадують! Як виявилося, «позор» – українською «увага». Тож у такий спосіб місцева поліція звертається до водіїв і пішоходів із застереженням про аварійно¬небезпечні ділянки на дорозі. Поліцейських за час подорожі Словаччиною ми практично не бачили. Та, як сказав наш гід, вони миттєво з’являються на місце пригоди, і так само швидко реагують на порушників правил дорожнього руху, або відсутність наліпки на лобовому склі авто про дозвіл на проїзд платним автобаном. Про те, що водії в сусідній країні дисципліновані й дотримуються Правил дорожнього руху, ми пересвідчилися, коли потрібно було поїхати на екскурсію легковим авто. Водій, який приїхав за нами, порахував нас і сказав, що позаду в машину може сісти лише два пасажири. Чому? Бо на задньому сидінні є лише два ремені безпеки, а непристебнутого пассажира він перевозити не може. Це – порушення! І воно карається чималеньким штрафом! До речі, в таких випадках штраф сплачує порушник – непристебнутий пасажир. Загалом поїздка була чудовою! Віта КОПЕНКО http://www.silnov.org.ua
