2014 рік ознаменований моторошними ювілеями: 1 серпня минуло 100 років від початку Першої світової війни, а 1 вересня сповнюється 75 років від початку Другої світової. Загалом у цих двох війнах найкривавішого ХХ століття загинуло понад 65 млн. людей.
І ось через три чверті століття третя світова починає стукати у двері. Тепер уже лише одна імперія з колишніх трьох стала переглядати карту повоєнної Європи, не задумуючись, що в разі найгіршого розгортання подій сконає так, як дві попередні. Нині знову українці змушені зі зброєю обороняти незалежність від зовнішніх зазіхань, ламати імперські плани іншої країни.
«Переконаний, що українці з притаманними їм волелюбством і патріотизмом зуміють відстояти свою державу, відновити та захистити її територіальну цілісність», – сказав Президент України з нагоди 100річної дати від початку Першої світової війни.
Сумнівів уже немає ні в кого – Україна переможе. Тисячі солдатів і офіцерів нині на передовій зі зброєю в руках відстоюють незалежність України. Щодня звільняють населені пункти від терористів. Вони віддають себе в жертву, щоб перемогти ворога.
Одну перемогу – моральну – ми вже здобули, хоча б тим, що зрозуміли: вороги хочуть зруйнувати цілісність нашої держави. Та такого не буде – українці щоденно це доводять.
Втім, нелегкий шлях до остаточної перемоги над ворогами незалежної України нам ще належить пройти. Війна, яка точиться нині на нашій землі, – це випробування для всіх: як для війська і силових структур, так і матеріальних та духовних сил народу. Практика ведення АТО показує, що чимало вдається зробити.
І можна було б іще більше, якби Україна була готова до цієї війни, якби кожен вимірював свої дії відповідальністю. А то подекуди виявляють моторошні факти, коли за бізнесовими прагненнями не думають про загрозу життю. І в цьому я особисто пересвідчилася, коли з головою районної ради побувала у спецбатальйоні «Херсон»: ми узгоджували, що доцільніше придбати бійцям на кошти, зібрані Горностаївською громадою. І коли почули від заступника командира батальйону, що їм потрібні чохли на придбані місяць тому бронежилети (бо тканина на них вже порвалася), то навіть не знали, що й сказати. І це непоодинокий факт – про те, що бійцям видають бронежилети, які не відповідають технічним вимогам та ступеню захисту, йшлося у засобах масової інформації неодноразово. Вражає, насамперед, байдужість до людського життя тих, хто з думкою лише про свою наживу, виготовляв ці бронежилети, хто закуповував не перевіривши; хто зволікав із проведенням тендерів для потреб війська. Воістину правду говорять у народі: «Кому война, а кому мать родна».
Все частіше можна почути від людей розмови, що біженці з Донбасу, чоловіки, спокійно розпивають пиво на ринку в той час, як хлопців з інших регіонів відправляють на АТО і вони, ризикуючи життям, звільняють Донбас від бойовиківнайманців.
Щоб не виникало ніяких зайвих думок, відразу скажу – завжди добрі та гостинні горностаївці сприймають біду людей з Донбасу, як свою, і не проти, щоб жінки та діти тимчасово отримали в районі прихисток. Приміром, декілька сімей жили в Каїрах, гостинна Зоя Федорівна (та й інші каїрці) нічого для них не шкодували. У Горностаївку теж приїхало кілька сімей – хто до рідні, хто до знайомих. Та лише одна жінка з дітьми звернулася до відповідних служб, щоб зареєструватися як біженка. Їй допомагали влаштуватися та знесли все необхідне працівники управлінь фінансового та соцзахисту. Випадок на горностаївському ринку змусив дещо поіншому поглянути на біженців зі Сходу України. Двоє змужнілих чоловіків (за всіма ознаками – з Донбасу) «накрили» місцевих: мовляв, чому не їдуть воювати з терористами? Звісно, місцеві не були в боргу – теж запитали, чому ті самі не захищають власні домівки, накликавши біду своїм референдумом? І справді, чомусь військовозобов’язані, здорові чоловіки з Донбасу, не квапляться брати до рук зброю та захищати свій край, а ховаються за статусом «біженець» не реєструючись.
Зовнішнього ворога легко виявити і знищити. Складніше з внутрішнім, що засів у кожному, хто тішить себе думкою, мовляв, це не наша війна, минеться, а ми житимемо собі, як раніше.
Та як раніше – вже не буде. І кожен, хто зі зброєю в руках, хто на своєму робочому місці, має розуміти: якщо не спинити там, на Сході, то ті жахіття можуть прийти сюди. Це повинен бути іспит нашого сумління. Ми всі, українці, переживаємо складні часи, але маємо бути впевненими, що спільно зможемо побороти труднощі, зможемо відбудувати Донбас і зберегти Україну.