Главная » 2014 » Сентябрь » 4 » ПРО ДОБРОВIЛЬНО-НЕМИНУЧI ВНЕСКИ. I НЕ ЛИШЕ ПРО ЦЕ
15:00
ПРО ДОБРОВIЛЬНО-НЕМИНУЧI ВНЕСКИ. I НЕ ЛИШЕ ПРО ЦЕ
У фонд класу, у фонд школи, на лінолеум, на вапно, на фарбу, на особливі зошити, які впродовж навчального року можуть і не знадобитися, на творчі забаганки, на відра, на швабри… На все це, залежно від потреб забагальників або просто від нагальних потреб, батьки, діти яких навчаються в школі, щорічно здають гроші, які називаються добровільними внесками. Причому таке є в усій Україні, позаяк держава не спроможна забезпечити цілковите фінансування освітньої галузі (й не лише її). Навчальним закладам перепадають лише відсотки від необхідного. Тому зворушливі події – початок і кінець навчального року – це не лише квіти і щемлива мелодія шкільного дзвоника, а й звичний збір грошей на те, аби школа не нагадувала місце, де господарює неохайна ґаздиня.
ГОРНОСТАЇВСЬКА загальноосвітня школа № 2 – не виняток із правил, де на початку й наприкінці навчального року батьки виконують визначальну роль постійних благодійників. Лист до редакції голови батьківського комітету 9 класу цієї школи В. Жаханович із майже риторичним запитанням «Чому батьки повинні ремонтувати технічні приміщення за власні кошти?» був головною мотивацією для відвідин школи напередодні навчального процесу і розмови з її директором О. О. ЯВОРСЬКИМ.
І ось ми з Олегом Олександровичем у його кабінеті з’ясовуємо, що ж то за шум учинився з терміновою батьківською доплатою дев’ятого класу за доремонтування коридорів, про які класний керівник повідомила за два тижні до свята Першовересня. Відповіді директора будемо вважати як офіційне реагування на скаргу.
– Олегу Олександровичу! Як мати, яка свого часу пройшла етап закупівлі дітям усього належного до школи і знає, скільки то вартує, почасти поділяю занепокоєння: чому батьки мають доздавати гроші напередодні навчання, і чи звітує школа, на що їх витрачено?
– Одразу скажу: ні директор, ні вчителі не мають жодного стосунку до збирання грошей. Що придбати (і чи взагалі придбати) до класу, вирішує його батьківський комітет, який має свого казначея, а на загальношкільних батьківських зборах, які відбуваються на початку і наприкінці навчального року, радимося, що найперше будемо робити для школи і що насамперед слід купити. Приміром, торік ми захотіли поліпшити естетичний вигляд класних кімнат, аби було на роки: міняємо панелі, обклеюємо спецплиткою стелю, на що маємо всі дозвільні документи. Працюємо з фірмою з міста Каховки. У класних кімнатах вапнуємо стіни та фарбуємо підлогу. Так от: на загальношкільних зборах було вирішено, що для облаштування приміщень та діяльності школи на кожного учня, крім круглих сиріт, батьки щомісячно здають по 5 гривень, тобто виходить 45 за увесь рік. Формують ці добровільні батьківські внески казначей і батьківський комітет школи. Їх ми використовуємо для ремонту технічних приміщень, коридору, спортзали, вапнування стін зовні і всередині, косіння трави на подвір’ї тощо. Казначей звітує на загальношкільних батьківських зборах про кожну витрачену копійку, підтверджуючи сказане накладними на товари. Наголошую: є школи, де батьки або самі виконують ремонтні роботи, або наймають для цього людей, а в нас вони лише купують предмети та матеріали і здають їх завгоспу, а всі роботи працівники школи виконують своїми силами. Ні за забитий цвях, ні за закріплені панелі, ні за пофарбування стін батьки й копійки не платили, не платять і, сподіваюся, не платитимуть.
Якщо йдеться конкретно про 9 клас, то найперше відзначу, що це чудовий клас, один із наших передових класів. Досі дев’ять років тут не просто схвалювали плани дирекції школи, а й були активними учасниками всіх заходів, і в нас ніяких непорозумінь не було. А цьогоріч, не знаю, щоправда, чому, цей клас – одинєдиний, де батьки не здали жодної гривні на поточний ремонт школи, і на загальношкільних зборах (хочу ще раз акцентувати, що саме вони ухвалюють, куди витратити добровільно зібрані кошти) я не почув жодної мотивації, як і невдоволення батьків. Відверто кажучи, мені і прикро, й водночас дивно, чому голова батьківського комітету 9 класу не зайшла до мене. Ми б поговорили, я б пояснив ситуацію. Зрештою, у Статуті школи записано, що її бюджет формується з державного та місцевого рівня та добровільних внесків батьків, спонсорських надходжень. Тобто батьківська та благочинна допомога – не новина. І якби могли, ми б на неї не чекали, однак держава на цей час може забезпечити фінансування лише захищених статей, а от щодо решти… Справа в тому, що матеріали за рік дуже здорожчали. І фарба теж, яка, до того ж, дуже часто буває недоброї якості, а нам би годилося дофарбувати коридор і майстерню, аби школа до початку навчання мала звідусіль дійсно привабливий вигляд. Усе це потрібно не для мене – для дітей, які проводять тут більшу половину свого часу. Як директору мені дуже хочеться, аби їм було комфортно і затишно. Але вже як є, так є, якось будемо без дофарбованих коридорів, тому що багато чого іншого доброго зробили. І наша школа готова розпочати новий навчальний рік.
НА ЦЬОМУ РОЗМОВУ про гроші ми продовжили під час довільної екскурсії, щоб подивитися, з яким арсеналом позитивних надбань, завдяки грошовій допомозі батьків,відділу освіти, спонсорів і творчості її колективу, найстарша школа району відчинить двері нового навчального року. Відвідування її кабінетів та огляд території підтвердили немарність турбот дирекції школи та її працівників. Одразу впадає у вічі нещодавно намальований на фасаді будівлі Герб України – робота вихователя групи продовженого дня І. О. Пташенчук. У недалекому майбутньому, як сказав директор, порожніх, беззмістовних стін у школі не буде. Нині – це яскраві тематичні розмальовки-візитки над дверима класних кімнат. Малюнки відображають характерні особливості предмета, якого навчатимуть у тому чи іншому класі. І це приємно вражає, як і осучаснені кабінети з різнотональними стінами, нові двері, євровікна. Зайшли ми й до корпусу № 3. Тут в останні два тижні літа, а також у період із лютого по травень, готувалися зі своєю вчителькою І. О. Павлющенко до першого року навчання дошкільнята. Варто сказати, що їх цього року буде на 6 більше, ніж цьогорічних випускників початкової школи. Не пройшли ми й повз шкільний сад, який посадили на території школи випускники 2014го. Саджанці для нього, а це 200 дерев, подарував лісничий Д. Ю. Фелічкін. Працівники школи сумлінно впорядкували її приміщення, тому дітям буде добре навчатися. Одне слово, старання очевидні.
…ПІД ЧАС З’ЯСУВАНЬ «грошового» питання в кабінеті директора писала заяву з проханням прийняти доньку до 6 класу жінка з Донеччини, яка переїхала до смт Горностаївки на тимчасове проживання. Обоє вчасно виїхали із зони, де тепер бої. Школа поблизу Єнакієвого, де навчалася дівчинка, наразі неушкоджена, а от другій пощастило менше, як і дитсадку. Про це розповіла біженка. Після її слів ураз такими несуттєвими постали всі проблеми, в тому числі й проблема батьківського здавання 45 гривень на учня на рік, хоча іноді буває, що й бурю в склянці води непрості життєві обставини уява здатна перетворити на океан.
ТА ВСЕ Ж, попри гарні зміни у впорядкуванні школи № 2, благодійну фінансову участь у яких взяли батьки, «делікатне» питання грошей тут таки постало. Сподіваємося, що на цю вічну тему поділяться міркуванням й очільники інших шкіл району та батьки. Хотілося б дізнатися, як у них відбувається процедура збирання грошей до шкільної скарбниці, чи можуть навчальні заклади прожити без цих внесків і який результат такого гуртового благочинства.
